Географічна карта - Національний археологічний музей (Неаполь) (Museo archeologico nazionale di Napoli)

Національний археологічний музей в Неаполі (Museo archeologico nazionale di Napoli) — один з найкращих археологічних музеїв Італії і світу, що має коштовну колекцію артефактів Стародавнього Риму надзвичайної наукової, культурної і мистецької вартості.

Драматична історія міста Неаполь відбилася і на історії місця, де зараз розташоване величне приміщення музею, і на історії його перебудов, і на історії змін вимог до музейних закладів.

Колись це було місце цвинтаря Санта — Тереза. Старий цвинтар забудували у 1585 році, створивши казарми для загону кавалеристів. Казарми були розташовані якраз перед фортечними мурами міста. Будівництво розтяглося надовго через нестачу води. До недобудованих споруд повернувся 1612 року іспанський вице-король дон Педро Фернандес де Кастро, граф Лемос, що наказав пристосувати споруду під Неаполітанський університет. Роботи по добудові і пристосуванню під музейний заклад очолив архітектор Джуліо Чезаре Фонтана (1580—1627). Споруда казарм перетворена на палацового типу приміщення з внутрішнім двором та бібліотекою. З відкриттям університету поспішали і відкрили у 1615 році ще недобудовану споруду. Приміщення пережило і політичні зміни віце-королів, і повстання Мазаньєлло 1647 року, і два руйнівні землетруси 1670 и 1688 рр. Велична споруда просідала і пішла тріщинами. Тоді і позакладали характерні для Італії відкриті аркади внутрішнього дворика. В 18 столітті споруду неодноразово ремонтували, в 1742 році архітектор Фердинандо Санфеліче почав будувати східне крило навчального закладу. Увесь час тут діяв університет, який нарешті перевели в приміщення колишнього Спасського монастиря.

З 1777 року в вивільнених приміщеннях — створили музей правлячої династії Бурбонів. Так розпочалася музейна частина життя споруд. Важливою сторінкою музейного життя стало вивезення в 1786–1788 рр. в Неаполь з Риму майна Єлизавети Фарнезе, рідної бабці короля Фердинанда IV, незважаючи на протести і протидію папи римського Пія VI. Майно мало також значні мистецькі скарби у вигляді картин роботи відомих художників Італії 16-18 століть і мармурову скульптуру. Музей Бурбонів добудували приміщеннями на півночі. А 1819 року на пагорбі Каподімонте вибудували навіть обсерваторію. Споруда витримала ще декілька землетрусів, руйнувалася і втрачала декор доби бароко. В 19 столітті вона вже набула стриманого вигляду споруди доби класицизму, притаманного їй і зараз. Музей перейшов в державну власність з 1860 р. Незадовго до цього в Неаполі зруйнували фортечні мури 16 століття, склади навколо музею і портові споруди. Так музейна споруда увійшла в межі буржуазного міста 19 ст. Реконструкція і пристосування до музейних вимог неодноразово проводилось в 20 столітті. В 1920 р., 335 років від початку будівельних робіт, будівництво музею було закінчено, коли упорядкували останню залу колись недобудованого другого поверху на сході (залу віддали під експозицію медалей). Чергові пристосування відбулись на зламі 20-21 ст.